Сєрба Т.С.

Шляхи формування

національної самоідентифікації

на уроках  літератури рідного краю

Сєрба Т.С.,

вчитель української мови

та літератури

Великосеверинівської зш

Мета статті – розглянути можливості уроків літератури рідного краю як важливої складової у формуванні національно-патріотичних компетентностей учнів (на прикладі інтерпретації поезії Леоніда Безпалого).

Метою вивчення літератури рідного краю є засвоєння ідейного і художньо-естетичного змісту творів письменників-земляків як засобу формування культурно-етнічної ідентичності особистості, виховання національно свідомого громадянина України. З огляду на національно-патріотичний аспект у навчанні літератури рідного краю зробимо окремі акценти на змістових і дидактичних складниках. Під терміном "національна самоідентифікація" будемо розуміти процес підсвідомого і свідомого ототожнення людини себе із своєю нацією, її культурою, мовою.

Основою для формування патріотизму є національна самоідентифікація, яка базується на відчутті етнічної спорідненості з оточуючими. Саме в національній самосвідомості проявляються обов’язки особистості перед своєю нацією, виконуючи які, вона реалізує потенційні можливості. Формування національної самосвідомості, відчуття себе частинкою національної спільноти підносить особистість на якісно новий рівень, допомагає їй визначитися у процесах національного відродження, знайти своє місце в реалізації національної ідеї. Уроки літератури рідного краю мають для цього унікальні можливості.

Інтенсивне формування національної самоідентифікації починається в середньому шкільному віці (11-15 років), у період активної соціалізації особистості, створення власної моделі взаємодії “я” і “світ”. Виходячи з цього, вчитель має розробити таку систему вивчення літератури рідного краю, яка забезпечувала б насамперед формування емоційного ставлення школяра до рідного народу, його історії, культури, а згодом долучала до цього систему знань про особливості національної культури, літератури, сприяла виробленню умінь розглядати власне “я” у контексті національної культури.

Сформулюємо завдання вивчення літератури рідного краю:

·       розвиток естетичних смаків, здатності сприймати художній твір насамперед як естетичний факт;

·       формування зацікавлення учнів творчим доробком письменників-земляків, прагнення до ширшого самостійного ознайомлення з ним;

·       поглиблення знань про історію (у т. ч. й культурно-мистецьку) рідного краю, формування цілісної картини розвитку його літератури (а в ідеалі і культури);

·       виховання почуття гордості за історію рідного краю, своїх земляків;

·       поглиблення знань про художню творчість, закріплення умінь ідейно-художнього аналізу творів різноманітних змісту, жанрів, стильових течій, розвиток читацьких умінь і якостей.

·       зміцнення установки на особистісне прочитання художнього твору, формування критичного мислення;

·       становлення індивідуальних навчальних стилів.[4, 283]

Структура уроків літератури рідного краю може бути такою:

5-6 класи – “Я і література мого краю” (оглядова тема); “Я у світі казок, приказок, пісень рідного краю”.

7-8 класи – “Я й історія рідного краю”, “Я серед людей рідного краю”.

У 9-11 класах увагу зосереджуємо на вивченні творчості окремих письменників.

Цікавими завданнями, здатними звернути увагу на «коди» твору письменника-земляка, які потрібно розшифрувати, можуть   бути також такі:

- скласти правила життя (кредо) персонажа-патріота;
- розробити сторінку персонажа у соціальній мережі (продумати статус персонажа, улюблені цитати, характерні вчинки, дібрати можливий ілюстративний матеріал);
- скласти список творів, з їх короткою анотацією, які  учень радить прочитати своїм одноліткам;
- вести альбом-щоденник, що містить цитати з прочитаних творів, афоризми письменника-земляка, власні роздуми.

Нині відбувається активний процес дослідження творчості митців, чиї імена були безпідставно забуті, визначається їхнє місце в літературі свого часу і в духовній скарбниці сучасності. Таким є ім`я Леоніда Безпалого – кіровоградського поета, в словах якого відгукується біль й трагедія народу.[3,3]   Поезія Безпалого «Одна оболонка без власного тіла…» побудована на внутрішній опозиції: з  одного боку поет картає земляків – «знехаяні долі» за «глуху бездуховність», зневіру та зневагу до України, а з другого – намагається привернути до служіння знедоленій Батьківщині. Колоритною є образна система поезії. Кіровоградський степ у віршах Безпалого – то місток, прокладений від серця до світу («Свят-хлібом насущним степи у роздоллі свій сум прихиляють до рідного долу»). [1, 464]

Узагальнюючий портрет українця ґрунтується на метафоричних  виразах та антитезі («Глуха бездуховність  блукає в обозі», «перекотиполе – опора й надія» та ін.).  Перекотиполе - народний символ безрідності, бездомності, безпритульності, безбатченка, сирітства, бідолашного мандрування по чужині, недолі [2, 543]. Мандрівна доля рослини породжує ставлення до українця як до живого свідка нещасть, пролитої крові, і людського горя на землі; свідка, що не має коріння в рідній землі, тому на могилах зрадників не ростуть квіти, а тільки бур’ян-перекотиполе. Цей образ уособлює тих, хто втілює в життя антинаціональну політику або є прикладом духовної аморфності. Відсутність національної самоідентичності породжує тип людини, ворожої до своєї нації. Цей тип не зужитий і сьогодні: «…вітри не втихають своїм вітровінням, уся Україна – у довгих терпіннях». Слова Леоніда Безпалого звернені фактично до всіх українців, що «…патякають словом чужинським охоче, а своє, материнське, зіпхнули на збіччя…». Автор геніально виражає драматизм ситуації, коли найосвіченіші представники нації «блукають по світу», «слово «вітчизна» серця їх не гріє», шукають щастя в «чужому обозі». Цей ненормальний, протиприродний стан, зумовлений бездержавністю нації.

Немовби в один момент автору відкрилась страшна загроза загибелі України як самостійного етнічного організму, який втратив волю до саморозвитку і, відповідно, прагнення здобути власну державу як необхідну умову повноцінного життя. Отже, слід виокремити декілька мотивів національної самоідентичності у поезії Л.Безпалого:

-      національна пам`ять;

-       мовна та територіальна  ідентифікація.

Допомогти формувати такі мотиви може літературне краєзнавство, яке є джерелом національного самоусвідомлення, виразником історичного буття народу, оскільки розкриває риси характеру українців, відображає звичаї, традиції в певному регіоні України, боротьбу за збереження своєї ідентичності. Якісна зміна у викладанні української літератури рідного краю сприятиме становленню і розвитку насамперед національно свідомої особистості, бо в почуттях і характерах учнівської молоді домінуватиме не космополітизм, а український патріотизм, бажання жити і працювати задля розквіту української держави.

                                         Бібліографія:

1.  Безпалий Л. Життя – ріка. - Кіровоград, 2008.- 496с.

2.  Войтович В.М.  Українська міфологія. — К.: Либідь, 2002. — 664 с.

3.  Марко В. Золотий запас душі/ В. Марко // Народне слово. -2008. -12 червня. - С. 3

4.  Пасічник Є. А. Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. – К.: Ленвіт, 2000. – 384 с.